<aside> 💡 Що я стала робити інакше? Про що я думаю інакше? Як змінилось моє життя в результатті прочитання цієї книги?
</aside>
Це «терапія космічної незначущості».
«Допоки ви вірите, що справжній сенс життя лежить десь попереду, що одного дня ваші зусилля принесуть плоди у вигляді золотого віку щастя, вільного від негараздів, то можете уникати неприємної правди про те, що ваше життя не прямує до якогось моменту істини, який ще не настав. Ми засліплені одержимістю вичавлювати з часу майбутню вигоду і не помічаємо, що насправді момент істини завжди зараз, що життя - це лише послідовність моментів, яка завершується смертю, і що навряд чи ми дочекаємося миті, коли все йтиме чітко за планом. Тому краще нам перестати відкладати «справжній смисл» нашого існування на майбутне і поринути в життя вже тепер».
«Якщо ми перестанемо вимагати від майбутнього гарантій, то позбавимо тривожності єдиний момент, в якому вона є насправді, - цей. […]
Я не маю нічого проти речей, які підвищують шанси на приємніше майбутне: планування, відкладання грошей на старість, голосування на виборах. Проблема не в наших спробах повпливати на прийдешне. Проблема та причина тривожності криється в бажанні знати, що ці намагання увінчаються успіхом. Чудово хотіти, щоб партнер ніколи вас не покинув, і ставитися до нього так, щоб це бажання збулося. Та це веде до життя в постійному стресі, який спричинений необхідністю знати, що саме так ваші стосунки розвиватимуться. Навдивовижу ефективним антидотом від тривожності є просте усвідомлення того, що жодних гарантій від майбутнього ви не отримаєте, хоч як ретельно плануєте, сильно непокоїтеся чи рано виїжджаєте в аеропорт. Ви не можете знати, що все закінчиться добре. […] Майбутнє не з тих, кому можна віддавати накази».
// ось це відчуття і ця думка дуже проявила себе підчас війни. ми не можемо постійно тривожитися про майбутнє, бо це реально забирає наше життя зараз. ми, авжеж, не можемо і скласти руки і просто сидіти. тому ми маємо робити те, що маємо – проте не сподіваючись, що все вийде, і не чекаючи, що майбутнє буде таким, яким ми його собі придумали.
Ця книга, здається, є глибшою, ніж можна усвідомити після першого прочитання.
Думки та ідеї про те, що ми насправді не маємо контролю над часом, що ми смертні, хоч як уникаємо думки про це, і що нам варто перестати жити так, ніби у нас у руках за будь-яких умов є ось ці 4000 тижнів - ніби вже були у моїй голові, але вони не були сформовані. І книга допомогла мені ці ідеї не просто доформулювати, але і усвідомити, відчути, ніби прожити. Майже до кожної важливої тези у мене був свій приклад того, як це працює та відбувається у моєму житті.
Неймовірно рада, що книга потрапила мені у руки саме зараз, підчас повномасштабної війни. Вона допомогла мені відпустити той факт, що “завтра може не бути, а я ж нічого не встигла зробити”. І дала хоч якісь сили та наснагу просто робити те, що я можу. І те, що я хочу. Не відкладати на потім, не боятись, не стримувати себе, а просто робити попри всі обмеження та невпевненість у майбутньому – а далі як буде, так буде. Бо насправді впевненості і контролю не було ніколи (до війни також). І ніколи не буде. А усвідомлення і прийняття цього факту, як не парадоксально, не додає страху, а навпаки – звільняє нас.
Для мене ця книга не про тайм-менеджмент. Для мене вона філософський роздум, написаний сучасною, зрозумілою звичайній людині мовою.
Вперше я наштовхнулась на цю книгу у каналі Ali Abdaal – у нього був огляд книги. Потім я побачила ще десь згадку про неї і врешті вирішила купити.